Публікації

            Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10

                     Роменської міської ради Сумської області

Програма  вокального гуртка 

«ЗОЛОТІ ГОЛОСИ»

                   Керівник гуртка:

  ЖИЛА АННА ОЛЕКСАНДРІВНА

Пояснювальна  записка  програми  гуртка    « Вокальний спів».

Програма вокального гуртка розрахована на  підготовку учнів молодшого, середнього та старшого віку. В групі І року навчання – 15 учнів, ІІ –  10 учнів. Групи формуються з урахуванням віку дитини, її підготовленості . для групи І –  року навчання рекомендований вік – 7 – 9 років, групи ІІ – го року навчання – 10 – 14 років. Загальна кількість годин, І – року навчання – 69 годин, ІІ  – 68  годин ( по 2 години на тиждень).

Вокальний спів сприяє координуванню слуху, голосу, розвитку  вокально – технічних навичок, розвитку дихання, гнучкості голосу.

Керівнику гуртка необхідно . враховуючи особливості вікової фізіології та психології дітей підтримувати та заохочувати прагнення гуртківців до самостійного музикування та створення власних пісень.

Важливе місце надається у концертах, оглядах, конкурсах. Корисно практикувати індивідуальне  виконання та інсценізації пісень і виконання ритмічних рухів під музику. 

Дана програма адаптована до програми гуртка « Вокальний спів» 

Мисик Т. Д. ( м. Городок) , яка схвалена комісією з проблем позашкільної освіти науково – методичної ради з питань освіти МОН України (протокол №3 від 21. 06. 2007р.) і ущільнена  за рахунок скорочення тижневого навантаження та зменшення годин на вивчення навчальних тем згідно плану роботи навчального закладу.

Мета:

-    розвиток співочого дихання;

-    розширення діапазону голосу;

-    спів без супроводу;

-    спів в ансамблі (злагоджено, врівноважено).

Основні завдання:

І група — завдання спеціального розвитку:

-      формування навичок співочої установки;

-      різнобічний розвиток вокально-хорового слуху; 

-      розвиток мислення;

-      формування музичної пам'яті;

-         навчання використання під час співу м'якої атаки; 

-         формування навичок співочої емоційності, співочої виразності;

-          розвиток співочого дихання;розширення діапазону голосу;

-         спів без супроводу.

ІІ група -— завдання формування якостей особистості:

-         Ціннісне ставлення до праці, природи, до людей, держави, суспільства і мистецтва.

-     Форма проведення. - комбінована. Кожне заняття включає теоретичний матеріал, практичну роботу.

-         Влітку роботу гуртка можна продовжувати за програмою або працювати за окремими темами.

-         Програмою передбачено індивідуальні години навчання з обдарованими дітьми або дітьми, які відстали від програми з поважних причин.

Навчально – тематичний план                (1 рік навчання)

№	Теми занять	Кількість годин
		Теоретичні  заняття	Практичні заняття	Разом
1	Вступне заняття	1	-	1
2	Робота над постановкою голосу	2	5	7
3	Вокально – хорова робота	2	6	8
	Народна пісня	2	17	19
	Сучасна дитяча пісня	2	10	12
	Класика	1	-	1
4	Вокальні імпровізації		1	1
5	Слухання музики	4	-	4
6	Музична грамота		4	4
7	Ритмічні рухи		1	1
8	Концертна діяльність групи	-	10	10
9	Підсумкове заняття	1	-	1
	Всього:	15	54	69

Програма

1.   Вступне заняття(1 год)

• Знайомство з дітьми.  Перевірка вокальних даних, правила поведінки в Будинку творчості та на занятті.

2.Робота над постановкою голосу (7  год.)

• Вправи на дихання. Артикуляційні вправи. Вправи для чіткої дикції. Вправи для розвитку діапазону.

З. Вокально-хорова робота

Народна пісня (19 год.) 

·        Показ-виконання пісні.

·        Розповідь або бесіда про зміст твору, про роль пісні в житті народу. Вивчення українських народних пісень.

 Сучасна дитяча пісня ( 12 год.)  

·        Показ - виконання. Бесіда про музику і текст пісні, роз­криття її художнього змісту.  Вивчення сучасних дитячих пісень.

        Класика (1 год.)

• Показ-виконання твору. Розповідь про життя та діяльність композитора.

• Бесіда про музику і тексти пісні.

4.     Вокальні імпровізації (1 год.)

• Образне розкриття суті імпровізації, наприклад: гра в запитання та відповіді. Складання мелодії на віршова­ний текст. Складання музики на ритм.

5.     Слухання музики (4 год.)

•      Слухання вокально-хорових та інструментальних творів з метою виховування емоційно-естетичного відгуку на му­зику. Введення понять: заспів, приспів, куплет, варіація.

6.  Музична грамота (4 год)

• Ознайомлення вихованців з основними музично виразни­ми засобами, динамікою. Вивчення музичних термінів, нот.

·        Практичні заняття. Вивчення співу за нотами з показом напрямку руху, транспонування розспівок та вправ в усіх тональностях..

7.     Ритмічні рухи (1 год.)

• Робота, над постановкою рук та ніг. Робота над рухами під музику.

8.    Концертна діяльність групи (10год.)

• Участь групи в заходах пізнавально-виховного характеру. Участь в концертах художньої самодіяльності шкіл міста.

9.    Підсумкове заняття (1 год)

• Підведення підсумків вивченого протягом року.

Прогнозований результат

Вихованці  І-го року навчання  повинні:

·      співати в діапазоні – «до» 1окт., «до» 2 окт.

·      правильно і чітко вимовляти слова пісні;

·        співати чисто та злагоджено колективно пісні в унісон, з супроводом та без нього;

·        знати, що співочий голос потрібно берегти; 

·        дотримуватись вимог співочої постави.

Навчально - тематичний    план             (II рік  навчання)

№	Теми занять	Кількість годин
		Тематині  заняття	Практичні заняття	Разом
1	Вступне заняття	1	-	1
2	Вправи для розвитку голосового апарату	1	3	4
3	Спів    навчально – тренувального матеріалу	-	3	3
4	Вивчення музичних творів
	Народна пісня Сучасна дитяча пісня Класика	1	13	14
		2	26	28
		-	-	-
5	Спів  імпровізації	-	1	1
6	Слухання музики	-	1	1
7	Музична грамота	-	3	3
8	Хореографія	-	2	2
9	Концертна діяльність групи	-	10	10
10	Підсумкове заняття	1	-	1
	Всього:	6	62	68

1.     Вступне заняття (1 год.)

·        Ознайомлення з планом роботи гуртка, організаційні питання. Виразний і емоційний спів пісень. Вміння правильно використовувати дихання.

2.     Вправи для розвитку голосового апарату (4 год.)

·        Вправи на «стакато».

·        Вправи на «легато».

·        Вправи на «багатоголосся».

3.     Спів навчально-тренувального матеріалу (3  год.)

·        Розспівування.

·        Вправи на дикцію.

·        Вправи на артикуляцію.

·        Вправи на дихання.

·        Вправи на розширення діапазону голосу.

4.     Спів Імпровізацій (1 год.)

·        Складання музики на заданий текст. 

·        Складання музики на заданий ритм.

5.     Слухання музики (1 год.)

·        Коротка розповідь про музичний твір та його автора.

·        Прослуховування твору.

·        Бесіда про особливості музично-виразних засобів даного твору.

6.   Музична грамота (3 год.)

·        Ознайомлення з голосовими засобами музичної виразності. Музична література.

7.   Вивчення музичних творів:

8.   Народна пісня (14 год.)

·                Сучасна пісня (28год.) 

-    Розбір музичного твору.

-    Аналіз музичного твору.

-    Робота над творами.

 8    Хореографія (2 год.)

• Робота над рухами під музику.

9.           Концертна діяльність (10 год)

·                (За планом масової роботи закладу).

10.  Підсумкове заняття (1 год)

 • Підведення підсумків вивченого протягом року.

Прогнозований результат

Вихованці ІІ-го року навчання повинні:

· співати в ансамблі з супроводом та без супроводу;

· слухати і контролювати себе під час співу;

· вміти користуватись різними звуковими формами;

· співати чисто і злагоджено в унісон нескладні двоголосні канони;

· знати засоби музичної виразності.

Організаційно - методичні рекомендації

Навчально-виховний процес вихованців вокального гуртка має допомогти визначенню інтересу до пісні, музики, що сприятиме в подальшому профільному навчанню і формуванню цілеспрямованої особливості.

Теми навчально-тематичного плану вокального гуртка використовуватимуться на заняттях протягом на­вчального року.

Важливим є залучення вихованців до участі у Всеукраїнських, обласних, міських конкурсах, фестивалях, масових заходах. У цей час відбувається також інформаційний обмін, що сприяє розвитку особистості ви хованця. В процесі навчання передбачено також вивчення ритмічних рухів, хореографії. Під час занять із вихованцями використовуються різні форми і методи навчання: групові, індивідуальні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Закон України «Про позашкільну освіту». - К., 2000.

2.          Концепція позашкільної освіти та виховання. - К., 1996.

3.          Положення про позашкільний навчальний заклад. - К, 2001.

4.          Програми гуртків художньо-естетичного напрямку. - К, 1996; X., 1997; X., 2004.

5.          Позашкілля. - 2007, 2006.

6.          Методика музично-слухового співочого виконання школярів. -X., 2006.

7.          Сонячна акварель. І, II частини : збірник пісень для вчителів та учнів 1-6 класів. - X., 2006.

8.  Ф. Колеса. Шкільний співаний -К: Музична Україна, 1993.

9.  І. Кириліна. Пісні для дітей. - К.: Музична Україна, 1991»

10 А. Кос-Анатольський. Журавлик. - К.: Музична Україна, 1989. 11. Сестричка  Насточка (муз. М. Кульбовського, сл. Л. Савчук)„ - Тернопіль: Підручник і посібники, 2006.

Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна рада

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра професійної освіти та менеджменту

ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК
У ПРОЦЕСІ ВИРАЗНОГО ВИКОНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ І СУЧАСНИХ ПІСЕНЬ

Екзаменаційна письмова  робота

слухача курсів керівників гурткової роботи

 (15.02.–19.02.2016.– н.с.,

21.03.–25.03.2016.– е.с.),

керівника вокального гуртка

«Золоті голоси» ЗОШ № 10 м. Ромни

Жили Ганни Олександрівни

Науковий керівник:

старший викладач кафедри професійної освіти та менеджменту

                         Пінчук Діана Миколаївна

Суми – 2016

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………....

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ХОРУ…

1.1. Поняття вокально-хорових навичок …………………………………..6

1.2. Психологічні особливості молодшого шкільного віку………………….9

1.3. Принцип створення хору на початковому етапі………………………….14

 РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК ПРИ  РОБОТІ З АНСАМБЛЕМ………………………………………………

2.1 Початковий етап роботи з молодшим ансамблем………………...............17

2.2. Застосування основних методів і прийомів формування вокально-хорових навичок на практиці…………………………………………………...19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...…..32

ВСТУП

У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) зазначається, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Відповідно до цього у Національній доктрині розвитку освіти головними напрямами державної політики у сфері освіти визначена особистісна орієнтація освіти, постійне підвищення якості, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, запровадження освітніх інновацій. У документі підкреслена мета – створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. [10]

У документах нашої країни про освіту значна увага приділяється навчанню і вихованню людини духовної, моральної, творчої, ініціативної, мислячої, здатної самостійно і успішно працювати у непростих умовах сьогодення. Велика роль у формуванні такої людини належить мистецтву. Проблеми виховання засобами мистецтва  розкривали у своїх працях класики вітчизняної педагогіки А.Макаренко, І. Огієнко, Б. Степанишин, В. Сухомлинський. Як стверджує сучасна вітчизняна педагогічна думка (Н. Волошина, Л. Мірошниченко, Л.Масол , С. Ничкало , Г. Веселовська , Г. Онищенко ),  музичне мистецтво плекає високі духовні цінності, почуття прекрасного, патріотизм, гуманізм.

В останні кілька років зріс інтерес до хорової педагогіки. Це обгрунтовано тим, що хор став відігравати велику роль навіть у сучасній музиці, де хорові партії часто використовуються в якості бек-вокалу, не кажучи вже про самоцінність хорової музики, про красу, непередаваною гармонійності хорового співу. Але щоб добитися необхідного вищого рівня вокального виконання в хорі, необхідна велика музична педагогічна робота зі співаками, вокалістів необхідно виховувати з самого раннього віку, розвиваючи в них необхідні вокально-хорові навички. 

Проблема хорового виховання досліджувалася в працях провідних музичних педагогів, таких як Н.Тевліної, Л. Дмитрієва, О. Апраксиної, Л. Безбородова, Г. Стулова та багатьох інших. Однак тема вокально-хорового виховання молодших школярів настільки важлива для формування всієї музичної культури дитини в цілому, що її освітленням можна займатися нескінченно довго і все одно залишатимуться прогалини і «вузькі» місця. Крім того, методики хорового виховання вокалістів молодшої школи постійно оновлюються, кожен педагог, що займається даною проблемою, привносить у процес навчання щось своє, оновлює вже існуючі методики, узагальнює попередній досвід своїх колег. Тому абсолютно необхідно постійно стежити за змінами в теорії та практиці музичного навчання, брати щось для особистого досвіду, аналізувати, застосовувати на практиці, вводити в процес розвитку вокально-хорових навичок в конкретному окремо взятому хоровому колективі. Цим і обумовлюється актуальність даної теми.

Метою роботи є теоретичне обгрунтування особливостей формування вокально-хорових навичок у молодших школярів, а також у виявленні комплексу методів, що сприяє засвоєнню цих навичок.

Об'єктом дослідження є вокально-хорова підготовка учнів.

Предмет дослідження: процес формування початкових навичок хорового співу у молодших школярів.

Вивчення методичної та наукової літератури, аналіз досвіду провідних музичних педагогів і методистів, а також особистої роботи з дитячим хоровим колективом дозволили сформулювати гіпотезу дослідження: розвиток вокально-хорових навичок хорового співу на заняттях вокального гуртка проходять більш ефективно тоді, коли музичне навчання здійснюється систематично, в тісному зв'язку педагога та учнів, на тлі формування загальної музичної культури дитини у молодшому шкільному віці і, нарешті, з урахуванням вікових та особистісних якостей дитини.

Мета, предмет і гіпотеза визначають наступні завдання дослідження:

1.                 Визначити конкретну послідовність формування початкових навичок співочих навичок в початковий період навчання.

2.                 Розкрити особливості віку (психологічні та індивідуальні) молодших школярів.

3.                 Розглянути систему музично-співочого матеріалу (пісень і вправ), відповідних вищеназваному завданню.

Особливе значення при виконанні даної роботи приділялася методологічним засадам дослідження. Проаналізовано статті та нариси С. Гладкої, Л. Дмітрієва, О. Апраксиної, Л. Безбородова, Г. Стулова, а також сучасні дослідження по роботі з дитячими хоровими колективами К.Ф.Микільської-Берегівської, М. С. Осеннєвої, В. А. Самаріна, В. Л. Живова та інших педагогів. Також у роботі використано роботи вчених психологів в області вікової психології, таких як Ю.К. Бабанського, І.Я. Лернера, Я. А. Пономарьова.

Застосовано такі методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз літератури з точки зору формування вокально-хорових навичок в учнів молодшого шкільного віку;

2. Узагальнення сучасного педагогічного досвіду, спрямованого на формування навичок хорового співу у молодших школярів із залученням власного практичного досвіду;

3. Експериментальне вивчення шляхів і методів формування хорових навичок у молодших школярів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ХОРУ

1.1. Поняття вокально-хорових навичок

Вокальне виховання у хорі - найважливіша частина всієї хорової роботи з дітьми. Основна умова правильної організації вокального виховання - підготовленість керівника до занять співом з молодшими школярами. Ідеальним варіантом стає той випадок, коли хормейстер володіє гарним голосом. Тоді вся робота будується на показах, що проводяться самим хормейстером. Але й інші форми роботи дозволяють успішно вирішувати питання вокального виховання. У таких випадках хормейстер часто використовує показ за допомогою кращих вихованців. У кожному хорі є діти, від природи правильно співаючі, з красивим тембром і правильним звукоутворенням. Систематично застосовуючи поряд з колективною вокальною роботою індивідуальний підхід до хористів, педагог постійно стежить за вокальним розвитком кожного з них. Але навіть при самій правильній організації вокальної роботи, вона приносить різні результати у  хористів. Ми знаємо, що як немає двох зовні однакових людей, так немає і двох однакових голосових апаратів. 

Відомо, яке величезне значення в процесі оволодіння будь-яким матеріалом займає увага. «Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, що має для особистості певну значимість (стійку або ситуативну)». [2] Виховання вокально-хорових навичок вимагає від хористів постійної уваги, а значить інтересу і працьовитості. Співу, як будь-якому мистецтву, необхідно вчитися терпляче і наполегливо. 

Вокальна робота в дитячому хорі має свою специфіку в порівнянні з роботою в дорослому хорі. Ця специфіка обумовлена, перш за все, тим, що дитячий організм на відміну від дорослого знаходиться в постійному розвитку, а, отже, змінюється. Багаторічною практикою доведено, що спів у дитячому віці дуже корисний. Мова йде про спів, який є правильним у вокальному відношенні, це можливо при дотриманні певних принципів. Спів сприяє розвитку голосових зв'язок, дихального і артикуляційного апаратів. Спів зміцнює здоров'я дітей. 

А щоб розвиток молодшого школяра в хорі відбувався правильно, необхідно сформувати в нього основні вокально-хорові навички. До них відносяться:

1. Співацька установка - це правильне положення корпусу при співі, від якого великою мірою залежить якість звуку і дихання. При навчанні дітей співу треба стежити за тим, як діти сидять, стоять, тримають голову, корпус, як відкривають рот.

Співацька установка (правила співу):

•        сидіти (стояти) рівно;

•        не сутулитися;

•        корпус і шию не напружувати

•        голову тримати прямо, не нахиляючи її і не опускаючи, але без напруги;

•        дихання брати вільно (не брати в середині слова);

•        співати природним голосом, уникаючи різкого, форсованого звучання;

•        рот треба відкривати вертикально, а не розтягувати в ширину щоб уникнути крикливого, «білого» звуку;

•        нижня щелепа повинна бути вільна, рухливі губи, пружні.

2. Диригентський жест 

Вихованці повинні бути ознайомлені з видами диригентських жестів: 

- Увага 

- Дихання 

- Початок співу 

- Закінчення співу 

- Міняти по руці диригента силу звуку, темп, штрихи 

3. Дихання і паузи 

Педагог повинен навчати дітей опановувати техніку дихання - безшумний короткий вдих, опора дихання і поступове його витрачання. На більш пізніх етапах навчання опановувати техніку ланцюгового дихання. Дихання виховується поступово, тому на початковому етапі навчання у репертуар потрібно включати пісні з короткими фразами з останньою довгої нотою чи фразами, розділеними паузами. Далі вводяться пісні з більш тривалими фразами. Необхідно пояснювати учням, що характер дихання в піснях різного руху й настрою не однаковий. Для роботи над розвитком дихання найкраще підходять українські та російські народні пісні.

4. Звукоутворення 

Формування м'якої атаки звуку. Тверду рекомендується використовувати вкрай рідко в творах певного характеру. Велику роль у вихованні правильного утворення звуку віді грають вправи. Наприклад, спів на склади. Як результат роботи над звукоутворенням - вироблення у дітей єдиної манери співу. 

5. Дикція 

Формування навичок  ясної  і чіткої вимови приголосних, навички активної роботи артикуляційного апарату. 

6. Лад, ансамбль 

Робота над чистотою і точністю інтонування у співі - одна з умов збереження ладу. Чистоті інтонації сприяє чітке усвідомлення почуття «ладу». Виховувати ладове сприйняття можна через освоєння понять «мажор» і «мінор», включення у розспівування різних звукорядів, головних ступенів ладу, зіставлення мажорних та мінорних послідовностей, спів a cappella. 

У хоровому співі поняття «ансамбль» - єдність, врівноваженість в тексті, мелодії, ритмі, динаміці,  тому для хорового виконання необхідні однаковість і узгодженість у характері звукоутворення, вимови, дихання. Необхідно навчити співаючих прислухатися до лунаючих поряд голосів.[3].

1.2. Психологічні особливості молодшого шкільного віку 

Питання про психологічну специфіку розвитку в молодшому шкільному віці є дуже актуальним для педагогів. В останні десятиліття з'явилася велика кількість самих різноманітних освітніх установ, де навчаються діти молодшого шкільного віку. При цьому, з одного боку, дітей навантажують самою різною інформацією - з'являються нові шкільні предмети, зміст класичних дисциплін сильно ускладнюється і збільшується. З іншого боку, весь час підвищуються вимоги до дітей, які йдуть у школу. Вони повинні вміти не тільки чітко переказувати текст і виразно читати вірші, а й читати, рахувати й писати, що, до речі, є змістом програми початкової школи. [4] 

Можливо ці зміни в початковій школі диктуються життям? Може, дійсно сучасні діти вже готові вчитися не тільки з шести, але і з п'яти або з чотирьох років? Може, таке перевантаження дає надалі якісь особливі надзвичайні результати? 

На жаль, все це не так. По-перше, психологи всього світу говорять про деяку загальну інфантилізацію, тобто, іншими словами, сучасні семирічки молодші за своїм розвитком від однолітків десятирічної давності. По-друге, незважаючи на відбір, дуже багато дітей, як і раніше пропускають букви і плутають таблицю множення. Але самим неприємним при цьому є те, що більшість сучасних дітей не любить і не хочуть навчатися.

Якщо подивитися на це очима психолога, то однією з найголовніших причин проблем і труднощів початкової освіти є те, що педагоги і вчителі недостатньознають психологічні особливості дітей. 

Видатні психологи двадцятого століття Л.С. Виготський і Ж. Піаже постійно підкреслювали, що дитина - це маленький дорослий, що у нього інша логіка і інше, ніж у дорослих, сприйняття навколишнього. [8] Тому ніякі інновації та нові оригінальні предмети нічого якісно змінити не можуть, якщо тільки вони не орієнтовані (саме орієнтовані, а не тільки враховують) особливості сучасних молодших школярів. 

У сучасній системі виховання молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від шести-семи до дев’яти-десяти (1-4 класи школи). Поява молодшого шкільного віку пов'язана з виникненням в економічно розвинених країнах системи загального і обов'язкової неповної та повної середньої освіти. З наукової точки зору мова може йти про відносно усталені, найбільш характерні риси цього віку. Їх роль у психологічному розвитку дитини може змінюватися в залежності від зміни цілей та значення початкового навчання в загальній системі суспільного виховання дітей від дитячого садка до завершення середньої освіти. 

Найбільш характерна риса періоду з шести до десяти років полягає в тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує в собі риси дошкільного дитинства з особливостями школяра. Ці якості уживаються в його поведінці та свідомості у вигляді складних і часом суперечливих поєднань. Як і будь-який перехідний стан, даний вік багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно вловлювати та підтримувати. Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються у молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених зараз направлена на, виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резервів дозволить більш успішно готувати дітей до подальшої навчальної та трудової діяльності. 

У молодшого школяра інтенсивно росте і добре забезпечується кров'ю м'яз серця, тому воно порівняно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після семи років. Особливо збільшуються лобні долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини. 

Змінюється взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Гальмування (основа стримування, самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільнят. Однак схильність до порушення ще дуже велика, звідси - непосидючість молодших школярів. Свідома і розумна дисципліна, систематичність вимог дорослих є необхідними зовнішніми умовами формування у дітей нормального взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Разом з тим до семи років їх загальний баланс відповідає новим, шкільним, вимогам до дисципліни, посидючості і витримці. 

Таким чином, у молодшому шкільному віці, в порівнянні з дошкільним, відбувається значне зміцнення скелетно-м'язової, системи, відносно стійкою стає сердечно-судинна діяльність, більшу рівновагу набувають процеси нервового збудження і гальмування. Все це винятково важливо тому, що початок шкільного життя - це початок особливої навчальної діяльності, що вимагає від дитини не тільки значного розумового напруження, а й великої фізичної витривалості. [19] 

Кожен період психічного розвитку дитини характеризується основним, провідним видом діяльності. Так, для дошкільного дитинства провідною є ігрова діяльність. Хоча діти цього віку, наприклад, у дитячих садах, вже вчаться і навіть трудяться посильно, все ж таки справжньою стихією, що визначає весь їх вигляд, служить рольова гра у всій її різноманітності. У грі з'являється прагнення до суспільної оцінки, розвивається уява і вміння використовувати символіку. Все це служить основними моментами, що характеризують готовність дитини до школи. 

Як тільки шестирічна дитина увійшла до класу, вона вже школяр. З цього часу гра поступово втрачає чільну роль у його житті, хоча і продовжує займати в ній важливе місце провідною діяльністю молодшого школяра стає навчання, що істотно змінює мотиви його поведінки, що відкриває нові джерела розвитку його пізнавальних і моральних сил. Процес такої перебудови має кілька етапів. 

Особливо виразно виділяється етап початкового входження дитини в нові умови шкільного життя. Більшість дітей психологічно підготовлені до цього. Вони з радістю йдуть до школи, очікуючи зустріти тут щось незвичайне в порівнянні з будинком і дитячим садом. Ця внутрішня позиція дитини важлива у двох відносинах. Перш за все, передчуття та бажаність новизни шкільного життя допомагають дитині швидко прийняти вимоги вчителя, що стосуються правил поведінки в класі, норм відносин з товаришами, розпорядку дня. Ці вимоги сприймаються дитиною як суспільно значимі і неминучі. Психологічно виправданим є положення, відоме досвідченим педагогам: з перших днів перебування дитини в класі необхідно чітко і однозначно розкрити йому правила поведінки школяра на заняттях, вдома і в громадських місцях. Важливо відразу ж показати дитині відмінність його нової позиції, обов'язків і прав від того, що було звично йому раніше. Вимога неухильного дотримання нових правил і норм - це не зайва строгість до першокласників, а необхідна умова організації їх життя, відповідне власним установкам дітей, підготовлених до школи. Інша сторона внутрішньої позиції дитини пов'язана з її загальним позитивним ставленням до процесу засвоєння знань і умінь. Ще до школи вона звикається з думкою про необхідність навчання для того, щоб коли-то по-справжньому стати тим, ким хотіла бути в іграх (льотчиком, кухарем, шофером). При цьому дитина не уявляє, природно, конкретного складу знань, потрібних в майбутньому. Учень тягнеться до знань взагалі, до знань як таким, що мають суспільну значимість і цінність. У цьому і проявляється допитливість, теоретичний інтерес до навколишнього. Цей інтерес, як основна передумова навчання, формується у дитини всім строєм його дошкільної життя, що включає розгорнуту ігрову діяльність. 

Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, що регулює його поведінку в класі і вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти шестирічного віку володіють нею. Багато з них спочатку відчувають ті чи інші труднощі і не одразу включаються в шкільне життя. [9] 

Розвиток психіки молодших школярів відбувається головним чином на основі провідної для них діяльності вчення. Включаючись у навчальну роботу, діти поступово підпорядковуються її вимогам, а виконання цих вимог передбачає появу нових якостей психіки, відсутніх у дошкільнят. Нові якості виникають і розвиваються у молодших школяра у міру формування навчальної діяльності.

Голосовий апарат і характеристики голосу молодшого школяра теж мають свої особливості, які педагогу необхідно враховувати в своїй роботі. [9] Дитячі голоси відповідають приблизно голосам жіночого хору. Відмінність полягає в ширині діапазону (він трохи менше),а також у забарвленні звучання. Дитячі голоси більш «світлі», «сріблясті», ніж жіночі. Сопрано дитячого хору від до I - до сіль II октави. Альт дитячого хору від ля малої до ре II октави. 

У дітей специфічний голосовий апарат (короткі і тонкі голосові зв'язки, малої ємності легені). Властиво високе головне звучання, характерна легкість, «сріблястість» тембру (особливо у хлопчиків), але немає тембральної насиченості. Умовно дитячі голоси в хорі можна розділити на 3 групи, в залежності від віку: молодша група, середні школярі і старше ланка. Молодша дитяча група - від наймолодшого віку до 10-11 років. Фальцетне звукоутворення. Досить невеликий діапазон, якщо по максимуму: до I октави - до II октави, або ре I - ре II октави. Це діти молодшого шкільного віку (1-4 класи). Невелика сила звуку. І причому немає істотного розвитку між хлопчиками і дівчатками. У репертуарі таких хорових колективів є по суті 1-2 твори. На цьому початковому етапі хорового виховання закладається професійні навички співу: інтонування, вокальна техніка, відчуття ансамблю. 

1.3. Принцип створення хору на початковому етапі 

Хоровий спів - найбільш ефективна, доступна і дієва форма музичного виховання. Тут в якості музичного інструмента виступає людський голос, користуватися яким можуть майже всі діти. Виховні можливості хорового співу величезні. К.Д. Ушинський писав: «Який це могутній педагогічний засіб - хоровий спів. У пісні, а особливо хоровий, не тільки щось оживляє і освіжає людину, але й організує працю,  має дружних співаків у дружній справі. Пісня кілька окремих почуттів зливає в одне сильне почуття і кілька сердець в одне сильно чуттєве серце ». [27] 

При правильно організованій роботі хорового колективу, при розвиненому самоврядуванні його учасників створюються умови для вироблення і проявлення у них певних норм поведінки, спілкування з товаришами, поваги до праці вчителя, дисципліни, волі, почуття відповідальності та цілеспрямованості, серйозного ставлення до дорученої справи, уваги і посидючості, прагнення віддати свої здібності спільній справі. Всі ці та багато інших якостей розвиваються саме в колективних заняттях. Усвідомлення дітьми значущості їх спільної діяльності, спільності мети, залежності кожного з них від успіху всіх, а успіху всього колективу від успіху кожного учасника хору сприяє інтенсивному розвитку всіх здібностей і якостей особистості учнів. 

Розуміння методології репетиційно-виконавського процесу хору грунтується на усвідомленому застосуванні непорушних методів хорової роботи. Класифікація прийомів роботи з хором у цьому сенсі не випадкова. Кожен момент репетиційної роботи, будь то знайомство з твором або його художня обробка, має власне місце в послідовності дій диригента. 

Методичні принципи в роботі з дитячим хором, як відомо, мають специфіку. Головне полягає в тому, що необхідно враховувати вік дітей, їх інтереси. Чуйність душі дитини настільки безпосередня і непередбачувана, що виходити на репетицію з дитячим хором, маючи якісь «готові рецепти», просто неможливо. Мабуть, більше ніж у роботі з дорослими співаками, з дитячою аудиторією хормейстерові слід працювати з більшою віддачею, зрозумінням психологічних, фізичних особливостей дітей, бути їм вчителем, вихователем і просто другом одночасно. Надзвичайно складно диригентові знайти таку форму спілкування з дітьми, при якій виконувалися б професійно - технологічні, тобто вокально-хорові завдання, постійно будувався фундамент подальшої роботи, підтримувався інтерес дітей, на репетиціях існував би особливий емоційний тонус, згідний художнім завданням. Радість дитячої творчості унікальна і неповторна по своїй суті. 

Для створення хорового колективу необхідно зробити відбір дітей для участі в ньому. Тут не слід тільки обмежуватися швидким укладенням по деяким даним. У одного є можливість запам'ятовувати заспівані або зіграні фрази, дитина з абсолютним слухом, може виявитися не компетентним при сприйнятті деяких музичних відносин, або буде позбавлений задатків гарного смаку. Та коли учень з невизначеним відразу слухом, з часом може виявити глибокий, великий і серйозний інтерес до музики, а більш обдарований буде грати по слуху і не піде далі, зупинившись на примітивному. Тому до підбору дітей у вокальний колектив слід ставиться з обережністю, вловлювати музикальність, з'ясовувати інтерес до музики (застосовувати максимум способів). 

Найважливішим етапом формування складу хору є прослуховування його учасників. Результати прослуховування повинні строго і систематично фіксуватися у спеціально заведеному журналі. У ньому, крім вокально-музичних даних, слід фіксувати загальне: (рік народження, домашню адресу , місце роботи батьків, телефон). 

При прослуховуванні слід визначити якість голосу (тип, діапазон), музичний слух, почуття ритму,  пам'ять, а також з'ясувати музичну підготовку: знання нотної грамоти, володіння яким-небудь музичним інструментом, досвід співу. Існують різні методи прослуховування дітей у хор. Як правило,  пропонується виконати будь-який вокальний твір. На нескладних вправах визначається якість музичного слуху. Наприклад, пропонується повторити за інструментом або голосом різні за висотою звуки в межах середнього відрізка діапазону голосу вступника, повторити голосом зіграну на інструменті нескладну побудову з трьох-п'яти звуків. Важливою проблемою є складання навчального плану. [20] У вокальному гуртку, як у позакласній формі організації вільного часу дітей, має бути налагоджене послідовне, систематичне навчання  музичному мистецтву. 

Всі заняття, особливо на першому етапі, повинні бути підпорядковані головній меті: захопити дітей хоровим співом, колективною творчістю, самою музикою. Для досягнення цієї мети особливо важлива творча атмосфера в колективі. Необхідно викликати інтерес до розучування нової пісні, до її творців. Дуже важливо виховати у дітей любов до самого процесу спільного співу. Тому кожна репетиція повинна стати, перш за все, заняттям, на якому керівник всіляко намагається створити колектив однодумців. Роботу з молодшим хором треба всіляко урізноманітнювати. Наприклад, крім виконання звичайних пісень, малюки можуть виконувати і цілу сюїту на одну тему або кілька пісень, пов'язаних літературним текстом. Можна зробити і тематичну музично-літературну композицію.

Якщо молодший хор буде займатися стабільно, то вже через 2-3 роки в середній хор будуть переходити діти, добре підготовлені у вокально-хоровому відношенні. 

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ВОКАЛЬНО-ХОРОВИХ НАВИЧОК ПРИ РОБОТІ З АНСАМБЛЕМ

2.1. Початковий етап роботи з молодшим ансамблем

Молодший хор, як вже зазначалося вище, характеризується обмеженим голосовим діапазоном. До першої октави - ре - мі-бемоль другої октави. Тут тембр голосу важко визначити на слух. Рідко зустрічаються яскраво виражені сопрано, ще рідше альти. У зв'язку з цим, вважається, що на початку занять поділ на хорові партії недоцільно. Головне завдання - домогтися унісонного звучання хору. 

Перед молодшим ансамблем стоять завдання засвоєння диригентських жестів і вироблення гарної реакції на них (увага, дихання, вступ, зняття, фермата, піано, форте, крещендо, дімінуендо і т. д.). Особливу увагу тут варто приділити диханню - широкому диханню по фразах. Кожне заняття молодшого ансамблю (ансамбль займається 1 раз на тиждень 45 хвилин) починаємо звичайно з розспівування, далі йдуть вправи хорового сольфеджіо. Всі розучуємо пісні записуємо на дошці. Розучування пісні може проходити з голосу (по слуху), особливо на першому етапі, тому що надмірне користування нотами може відштовхнути дітей від занять ,але потім потрібно повернутися до нот. 

Спів мелодій по нотах приносить певну користь. По-перше, діти звикають співати по нотах, по-друге, відбувається психологічна перебудова: «виявляється, це цікаво - співати по нотах, і не так вже й важко». 

Обов'язково враховуються і особливості віку дітей, які відзначалися в першому розділі дослідження. Так, у молодших класах діти досить швидко втомлюються, увага їх притупляється. Для її концентрації доводиться чергувати самі різні методичні прийоми, активно застосовувати ігрові моменти, все заняття будувати по наростаючій лінії. 

Хоровий урок повинен проходити стрімко, емоційно. Використання комплексу різних методів і прийомів мають бути орієнтовані на розвиток основних якостей співочого голосу дітей шляхом стимулювання, перш за все, слухової уваги і активності, свідомості та самостійності. 

Диференціація якостей звучання голосу і елементів музичної виразності, а також власне вокальне виконання базується на використанні всіх видів розумової діяльності учнів. [20] Навіть уявлення «в умі» звуку до того як він буде відтворений голосом, - складний психічний процес, що вимагає аналізу і узагальнення , уваги, м'язової пам'яті і т.п. Для реалізації такого підходу до розвитку дитячого голосу необхідно знання педагогом голосових можливостей дітей від народження і до настання мутаційного віку і розумінням завдань вокальної роботи для кожного етапу навчання. 

Так само необхідною умовою формування вокально-хорових навичок є правильний підбір репертуару, і про це керівник хору повинен подбати заздалегідь, тому що це дуже важливо: від того що будуть співати діти залежить те, як вони будуть співати. Щоб правильно підібрати репертуар педагог повинен пам'ятати про завдання, поставлені перед хором і обраний твір так само має бути направлена на відпрацювання деяких навичок. Репертуар повинен відповідати таким вимогам: 

1) Носити виховний характер 

2) Бути високохудожнім 

3) Відповідати віку дітей 

4) Відповідати можливостям даного виконавського колективу 

5) Бути різноманітним за характером, змістом 

Брати складні й об'ємні твори не слід. Для дітей, які будуть співати це, може виявитися непосильним завданням, і це обов'язково позначиться на продуктивності в їх роботі, і може спричинити за собою стомлення, втрати інтересу до занять співом. Але складні твори повинні входити в репертуар, їх слід брати з обережністю і з урахуванням наступної роботи. У той же час велика кількість легких творів має бути обмеженою, оскільки легка програма не стимулює професійний ріст. І так само природно він повинен бути цікавий хористам, це дає навіть деяке полегшення в роботі, так як діти будуть прагнути якомога краще працювати і прислухатися до кожного слова керівника. 

2.2. Застосування основних методів і прийомів формування вокально-хорових навичок на практиці 

Дослідно-експериментальна робота будувалася за принципом систематизування та узагальнення всіх знань, отриманих з методичних та психологічних праць. У практичній діяльності враховую як вікові психологічні особливості дітей, так і особливості голосів молодших школярів.

Формування вокально-хорових навичок у дітей проводилося в кілька етапів і включало різні методи і прийоми.

У вересні на початку занять, після прослуховування, складаємо зведену таблицю, в якій вказуємо характеристики голосів дітей і загальні зауваження, наприклад:

Прізвище, ім’я	Клас	Інтонація (бали)	Ритм (бали)	Діапазон	Психологічні особливості
Рак Артем	3-а	9,10	8	А-С2	Комунікабельний, сангвінік, живий

Ці записи приблизні. Дуже часто заповнюються не всі графи відразу, а відзначається лише найсуттєвіше, що кидається в очі. Далі протягом року в ході роботи з дітьми робляться додаткові записи, що відображають динаміку формування вокально-хорових навичок у дітей. Природно, що оцінки будуть змінюватися. Особистісні якості відзначаються в таблиці для того, щоб враховувати їх при індивідуальних напрямках роботи, це важливо, так само як і врахування особливостей голосових даних учнів.

Під час прослуховування просимо дитину заспівати будь-яку пісеньку. Досить буває одного куплету. При виконанні даного завдання перевіряються інтонація і вміння триматися в тональності, пам'ять, діапазон, а часто і музичне середовище, в якому росте дитина (видно по репертуару, яким володіє дитина). Перевірка ритмічного почуття проводиться у формі гри в «ЕХО». Діти проплескують або простукують олівцем ритм за керівником.

Заняття повинно починатися вчасно, необхідно не допускати запізнень дітей, виховувати у них звичку до пунктуальності. За кілька хвилин до початку занять всі вже мають сидіти на місцях, черговий повинен відзначити присутніх і відсутніх гуртківців. Коли входить керівник гуртку, всі встають, і черговий доповідає: «На занятті присутні 12 учнів, двоє хворі, Петренко, Сидоренко відсутні, але з невідомих причин. Черговий Бойко Олександр». Далі співається музичне привітання.

При відборі найбільш ефективних прийомів вокальної роботи з дітьми спираюся на досвід прогресивних методистів минулого і теперішнього часу. Серед відомих методичних прийомів для розвитку слуху та голосу застосовую наступні. 

1. Прийоми розвитку слуху, спрямовані на формування слухового сприймання та вокально-слухових уявлень:

• Слухове зосередження і в показ учителем, з метою подальшого аналізу почутого.

• Порівняння різних варіантів виконання з метою вибору кращого. 

• Введення теоретичних понять про якість співочого звуку і елементів музичної виразності тільки на основі особистого досвіду учнів. 

• Спів «по ланцюжку».

• Моделювання висоти звуку рухами руки.

• Відображення напрямку руху мелодії за допомогою малюнка, схеми, графіка, ручних знаків, нотного запису.

• Настройка на тональність перед початком співу. 

• Виділення особливо важких інтонаційних оборотів в спеціальні вправи, які виконуються в різних тональностях зі словами або вокалізацією.

• У процесі розучування твору зміна тональності з метою пошуку найбільш зручної для дітей, де їх голоси звучать найкращим чином. 

2. Основні прийоми розвитку голосу, пов'язані з звукоутворенням, артикуляцією, диханням, виразністю виконання: 

• Вокалізація співочого матеріалу легким стакатним звуком на голосний «У» з метою уточнення інтонації під час атаки звуку і при переході зі звуку на звук, а також для зняття форсіювання.

• Вокалізація пісень на склад «ЛЮ», з метою вирівнювання тембрового звучання, досягнення кантилени, відточування фразування.

• При співі висхідних інтервалів верхній звук виконується з позиції нижнього, а при співі низхідних - навпаки: нижній звук слід намагатися виконувати з позиції верхнього. 

• Розширення ніздрів при вході (а краще - до вдиху) і збереженням їх у такому положенні при співі, що забезпечує повноцінне включення верхніх резонаторів, при цьому русі активізується м'яке піднебіння, а еластичні тканини стають пружними і більш твердими, що сприяє відображенню звукової хвилі при співі – відбувається резонація звуку.

• Цілеспрямоване управління дихальними рухами.

• Вимова тексту активно пошепки, що активізує дихальну мускулатуру і викликає почуття опори звуку на дихання.

• Беззвучна, але активна артикуляція при уявному співі з опорою на зовнішнє звучання, що активізує артикуляційний апарат і допомагає сприйняттю звукового еталону.

• Промовляння слів пісень співуче на одній висоті злегка піднесеним голосам по відношенню до діапазону мовного голосу; увага хористів при цьому має бути спрямована на стабілізацію становища гортані з метою постановки мовного голосу.

• Варіативність завдань при повторенні вправ і заучування пісенного матеріалу за рахунок різних способів звуковедення, проспівування складів, різною динамікою, емоційною виразністю.

Організовуючи роботу на занятті, не важливо, чи буде це урок розучування нової пісні, відпрацювання старої або закріплення будь-якого конкретного досвіду, ми звертаємо увагу на наступні загальні моменти. 

У дітей необхідно розвивати хорошу дикцію. Дикція з грецької мови - вимова. Формування гарної дикції базується на правильно організованій роботі над вимовою голосних і приголосних. Працюючи над дикцією з вокальним колективом, зазвичай намагаємося навчити співаків, як можна чіткіше і ясніше вимовляти приголосні. Це дуже важливо, тому що саме ясність приголосних допомагає, зрозуміти текст твору. Формування голосних і вимова їх так само необхідно. Приділяємо увагу редукуванню. Редукція - ослаблення артикуляції звуку. Неясна  вимова голосних звуків - редукований голосний. і тривалості витримування звуку на голосних, нейтралізація голосних, проголошення їх у різних регістрах з меншим ступенем. Швидкій вимові приголосних з витісненням їх усередині слова до наступного голосного. Гарна  співоча вимова відрізняється особливим режимом дихання. 

Робота над голосними. 

Основний момент у роботі над голосними - відтворення їх у чистому вигляді, тобто без спотворень. У промові смислову роль виконують приголосні, тому не зовсім точне вимова голосних мало впливає на розуміння слів. У співі тривалість голосних зростає в кілька разів, і найменша неточність стає помітна і негативно впливає на чіткість дикції. 

Специфіка вимови голосних у співі полягає в єдинїй округлій манері формування. Це необхідно для забезпечення тембральної рівності звучання ансамблю і досягнення унісону в хорових партіях. Вирівнювання голосних досягається шляхом перенесення вокальної правильної позиції з однієї голосної на іншу з умовою плавності перебудови артикуляційних укладів голосних. 

З точки зору роботи артикуляційного апарату освіта голосного звуку пов'язана з формою і обсягом ротової порожнини. Формування голосних у високій співочої позиції в хорі представляє певні труднощі. 

Звуки «У, И» - формуються і звучать більш глибоко і далеко. Але фонеми мають стійку вимову, вони не спотворюються, в словах ці звуки важче піддаються, індивідуалізованій  вимові, ніж «А, Е, І, О». У різних людей, вони звучать приблизно однаково. 

Звідси і випливає специфічне хорове застосування цих звуків при виправленні «строкатості» звучання  хору. Унісон досягається легше саме на цих голосних, а також тембрально добре вирівнюється звук. При роботі з творами, після співу мелодії на склади «ЛЮ», «ДУ», «ДИ» - виконання зі словами матиме більш  рівне звучання, але знову ж таки якщо співаки хору уважно стежитимуть за збереженням однакового встановлення артикуляційних органів, як при співі голосних «У» і « И ». 

Чистий голосний звук «О» має властивості, що й «У, И» та у меншій мірі. 

Найбільшу строкатість у спів надає голосний звук «А» оскільки різними людьми вимовляється по-різному, в тому числі у різних мовних груп, це слід враховувати, виконуючи твір на іноземних мовах. Наприклад, в італійців - «А» з глибини глотки, в англійців - глибоко, а у слов'янських народів голосна «А» має плоске грудне звучання. Використання цієї фонеми у заняттях з початківцями учнями потрібно дуже обережно. 

«І, Е» - стимулюють роботу гортані, викликають більш щільне і глибоке змикання голосових зв'язок. Їх формування пов'язане з високим типом дихання і положенням гортані, вони освітлюють звуки і наближають вокальну позицію. Але ці звуки потребують особливої уваги у відношення округлення звуку. 

Голосна «І» повинна наближено звучати до «Ю», інакше набуває неприємного, пронизливого характеру. Голосна «Е»- наближено до «А». 

Голосні «Е, Ю, Я, Е», завдяки зміні артикуляції, співаються легше, ніж чисті голосні. 

Таким чином, робота в ансамблі над голосними - якість звучання і полягає у досягнення чистої вимови в поєднанні з повноцінним співочим звучанням.

Робота над приголосними 

Умовою ясної дикції в хорі є бездоганний ритмічний ансамбль. Вимова приголосних вимагає підвищену активність вимови. 

Формування приголосних, на відміну від голосних. пов'язано з виникненням перешкоди на шляху струму повітря в мовному такті. Приголосні поділяються на дзвінкі, сонорні і глухі, в залежності від ступеня участі голосу в їх освіту. 

На 2-е місце після голосних, ми ставимо сонорні звуки: «М, Л, Н, Р». Вони одержали таку назву, тому що можуть тягнуться, нерідко стоять нарівні з голосними. Цими звуками домагаються високої співочої позиції, і різноманітності тембрового забарвлення. 

Далі дзвінкі приголосні «Б, Г, В, Ж, З, Д» - утворюються за участю голосових складок і ротових шумів. Дзвінкими приголосними, як і сонорними домагаються високої співочої позиції і різноманітності тембрового забарвлення. На склади «Зі» досягають близькості, легкості, прозорості звучання. 

Глухі «П, К, Ф, С, Т» утворюються без участі голосу і складаються з одних шумів. Їм властивий вибуховий характер, але на глухих приголосних гортань не функціонує, легко уникнути форсованого звучання при вокалізації голосних з попередніми глухими приголосними. На початковому етапі це служить виробленню чіткості ритмічного малюнку і створює умови, коли голосні набувають більш об'ємного звучання («КУ»). Вважається, що приголосна «П» добре округлює голосну «А». 

Шиплячі «Х, Ц, Ч, Ш, Щ» - складаються з одних шумів. 

Глуху «Ф» добре використовувати у вправах на дихання без звуку. 

Основне правило дикції у співі - швидке і чітке формування приголосних і максимальна протяжність голосних: активна робота мускулатури артикуляційного апарату, щічних і губних м'язів, кінчика язику. Для досягнення чіткості дикції особливу увагу ми звертаємо на роботу над розвитком кінчика язику, після чого мова повністю стає гнучкою, працюємо над еластичністю і рухливістю нижньої щелепи, а з нею і під'язикової кістки гортані. Для тренування губ і кінчика язика використовуємо різні скоромовки. Наприклад: «Від тупоту копит пил по полю летить» і т.д. Слід вимовляти їх твердими губами, при активній роботі язика. 

Приголосні при співі вимовляються коротко, в порівнянні з голосними. Особливо шиплячі і свистячі «С, Ш», тому що добре вловлюються вухом, їх треба скорочувати, інакше при співі буде створюватися враження шуму, свисту. 

Для з'єднання і роз'єднання приголосних існує правило: якщо одне слово кінчається, а інше починається однаковими, або приблизно однаковими приголосними звуками (Д-Т, Б-П, П-Ф), то в повільному темпі їх потрібно підкреслено розділяти, а в швидкому темпі , коли такі звуки припадають на дрібні тривалості, їх потрібно підкреслено з'єднувати. 

Робота над ритмічною чіткістю

Розвиток ритмічного чуття ми починаємо з першого ж моменту роботи ансамблю. Тривалості активно відлічуємо, використовуючи наступні способи рахунку: 

- Вголос хором ритмічний малюнок. 

- Простукати (проплескати) ритм і разом з тим читати ритм пісні. 

Загальні вимоги ритмічності ансамблю: взяття дихання, обов'язково в потрібному темпі, при зміні темпів або при паузах не допускати подовження, або укорочення тривалості. Надзвичайну роль грає одночасний вступ співаючих, взяття дихання, атаки і зняття звуку. 

Щоб домогтися виразності і точності ритму застосовуємо вправи на ритмічне дроблення, яке згодом переходить у внутрішню пульсацію, і додає темброву насиченість. Метод дроблення самий ефективний у роботі.

Співоче дихання. 

На думку багатьох хорових діячів, діти повинні користуватися груднобрюшним диханням (формування як у дорослих). На заняттях контролюємо і перевіряємо кожного учня, наскільки він розуміє, як правильно брати дихання, обов'язково показуємо на собі. Маленькі співаки повинні брати повітря носом, не піднімаючи плечей, і ротом при абсолютно опущених і вільних руках. При щоденних тренуваннях організм дитини пристосовується. Закріплюємо ці навички вправою дихання без звуку: 

Маленький вдих - довільний видих. 

Маленький вдих - повільний видих на приголосних «ф» або «в» по рахунку до шести, до дванадцяти. 

Вдих з рахунком на розспів у повільному темпі. 

Короткий вдих носом і короткий видих через рот на рахунок вісім. 

Заняття як правило починають з виспівування, тут виділяємо 2-е функції: 

1) Розігрівання та налаштування голосового апарату співаків до роботи. 

2) Розвиток вокально-хорових навичок, досягнення якісного і красивого звучання в творах. 

Найбільш поширені недоліки співу у дітей, за спостереженнями це: невміння формувати звук, затиснута нижня щелепа (гугнявий звук, плоскі голосні) погана дикція, коротке і гучне дихання. 

Виспівування хору організовує і дисциплінує дітей, сприяє утворенню співочих навичок (дихання, звукоутворення, звуковедення, правильну вимову голосних). 

На розспівування відводиться на початку 10-15 хвилин, краще співати стоячи. Вправи повинні бути добре продумані, і даватися систематично. При розспівуванні даються різні вправи на звуковедення, дикцію, дихання . Щоб налаштувати і зосередити дітей, привести їх у робочий стан,  починаємо спів наче з «налаштування», просимо дітей співати в унісон закритим ротом. Ця вправа співається рівно без поштовхів, на рівномірній, безперервному (ланцюговому) диханні, м'які губи не зовсім щільно зімкнуті. Початок звуку і його закінчення повинні бути визначеними. У подальшим цю вправу можна співати з ослабленням і посиленням звучності. 

Поспівки можна співати на склади «Ма» і «Так». Ця вправа привчить дітей округляти і збирати звук, зберегти правильну форму рота при співі голосної «А», а так само стежити за активним вимовою букв «Н, Д» пружними губами. Дуже зручно на склади  «ЛЮ» , «ЛЕ», тому як це поєднання дуже природно і легко відтворюється. Тут потрібно стежити за вимовою приголосної «Л», її не буде при слабкій роботі язику. А голосні «Ю, Е» співаються дуже близько, пружні губи. 

Виспівування з літерою «І» - також дуже корисні. Сама буква світла дуже, допомагає піти від глухого звучання, усувати носовий призвук. Розвиває енергетику, зручна для розспівування. 

Також застосовуються вправи на спів  зверху вниз на ті ж склади. При такому співі стежимо за формуванням верхнього звуку, при переході на півтони діти повинні співати їх «вузько», інакше інші звуки втратять високу співочу позицію, і інтонацію. 

Приблизно через 1,5-2 місяці після початку занять починаємо застосовувати вправи на філіювання звуку. Це дозволяє дітям тренуватися на диханні на опорі звуку, співати по руці диригента і тренувати навик динамічної гнучкості. 

Здійснюємо і роботу над тембром, головна мета цієї роботи - згладжування реєстрових переходів тобто однакове вирівняне звучання голосу у всьому діапазоні. Для подібного роду вправ спочатку використовуємо висхідний і низхідний звукоряд, поступове проспівування звуків, потім використання стрибків із заповненням. Розширення стрибків відбувається поступово. У ході подальшого спостереження учнів, відзначаємо, що навички формуються під час розспівок, внаслідок стають рефлекторними. В одній  вправі можна виявити цілий комплекс вироблення навичок. 

Розучування пісні 

Це наступний етап у роботі над вокально-хоровими навичками. 

Якщо це перше знайомство з піснею, то розучування ми передуємо невеликою розповіддю про композитора, про поета, про те, що вони ще написали; якщо відома історія створення пісні, то гуртківців знайомимо і з нею. 

Далі відбувається показ пісні. Від того, як він проводиться, часто залежить ставлення вихованців до розучування - їхнє захоплення чи байдужість, млявість. Тому завжди використовуємо всі свої можливості при показі.

Як правило, на заняттях ансамблю ми ніколи не записуємо слова пісні (виняток становлять іноземні тексти, що важко запам'ятовуються, які потребують додаткового опрацювання з учителем цієї мови). У цьому немає необхідності, тому що при методі пофразного заучування пісні, при її численному повторенні слова вчаться самі собою. 

Багаторазове, тривале заучування одного і того ж місця, як правило, знижує інтерес дітей до твору. Тому треба мати дуже точне  почуття міри, почуття часу, відведеного на повторення того чи іншого фрагменту твору. 

Ми намагаємося не поспішати з розучуванням всіх куплетів, оскільки дітиі з великим задоволенням співають вже знайому мелодію з новими словами, ніж з відомими, тому процес розучування слід пригальмувати. У кожному новому куплеті потрібно звертати увагу, перш за все, на важкі місця, які недостатньо добре вийшли при виконанні попереднього куплету. 

Велике значення надаємо на вироблення активної артикуляції, виразної дикції при співі. Після того як ансамбль  вивчив основні мелодії, можна переходити до художньої обробки твору в цілому. 

Можливий інший варіант: тісна взаємодія, поєднання розв'язання технічних проблем і художньої обробки твору. 

Після розучування нової пісні ми повторюємо вже вивчені пісні. І тут немає сенсу співати кожну пісню з початку до кінця - краще виконувати будь-які місця окремо по партіям, потім разом для вибудовування інтервалу (акорду) можна попрацювати над якимись подробицями, збагачуючи твір новими виконавськими нюансами. При такій роботі над знайомим матеріалом він ніколи не набридне. 

Наприкінці занять співаються одна або дві пісні, готові до виконання. Влаштовується своєрідний «прогін», у завдання якого входить активізація контакту керівника ансамблю як диригента з виконавцями. Тут відпрацьовується мова диригентських жестів, зрозумілий хористам. 

У моменти «прогонів» добре користуватися технічними засобами - для запису і подальшого прослуховування. Цей прийом дає вражаючий ефект. Коли діти співають у ансамблі, їм здається, що все добре, працювати більше немає над чим. Прослухавши запис, діти разом з керівником відзначають недоліки виконання і при подальшому запису намагаються їх усунути. Цей прийом вживається не на кожному занятті, тому що інакше втрачається новизна і пропадає інтерес до нього. 

Закінчуємо свої заняття музично - вихованці, стоячи, виконують «До побачення», яке співається по мажорному тризвуку. 

Відповідно до гіпотези нашого дослідження, розвиток вокально-хорових навичок хорового співу на заняттях вокального гуртка проходять більш ефективно тоді, коли музичне навчання здійснюється систематично, в тісному зв'язку педагога та учнів, на тлі формування загальної музичної культури дитини у молодшому шкільному віці і, нарешті, з урахуванням вікових і особистісних якостей дитини. Це і доводить, що використана нами система методів і прийомів щодо формування і розвитку основних вокально-хорових навичок у дітей молодшого шкільного віку. До кінця року діти стійко опановують правильним співочим диханням, розвивають правильну дикцію, навчаються співати в унісон, не порушуючи загального малюнка співу хору, тобто стають колективом, єдиним співочим організмом, з яким можна працювати далі, розучуючи нові більш складні твори.

ВИСНОВКИ

У ході дослідження, було зроблено такі висновки:

1.                Здійснено теоретичний аналіз особливостей формування вокально-хорових навичок у молодших школярів, а також у виявлено комплекс методів, що сприяють засвоєнню цих навичок.

2.                Вивчено та узагальнено досвід роботи провідних педагогів і методистів хорового мистецтва.

3.                Розкрито психологічні та індивідуальні особливості розвитку молодших школярів.

4.                Запропоновано систему методів і прийомів, які впливають на  формування вокально-хорових навичок .

Вокально-хорова  робота  в  класі  являє  собою  унікальну  форму взаємодії  вчителя  з  учнями  та  учнів  між  собою.  У  процесі  творчої взаємодії  відбувається  оволодіння  учнями  співацькими  навичками,  які забезпечують  рівень  хорового  виконання  й  рівень  вокально-хорової культури.

Виховні та організаційні можливості хорової музики величезні. Практичний досвід показує, що при інтегрованому підході, вивчаючи український народний фольклор, кращі зразки сучасної дитячої вокальної музики, вихованці переймаються відчуттям відповідальності, цінності свого життя та життя оточуючих, навчаються високій моральності і красі людського спілкування, розвивають співочі навички: вчаться природно і правдиво передавати в звуці найтонші відтінки людського настрою, що є найвищим ступенем вокальної майстерності; розвивають музичний слух, почуття ритму, пам'ять, дикцію і культуру мовлення. 

Хоровий спів - мистецтво масове, воно передбачає головне - колективне виконання художніх творів. А це означає, що почуття, ідеї, закладені в словах і музиці, виражаються не однією людиною, а масою людей. 

Усвідомлення дітьми того, що коли вони співають разом, дружно і це виходить добре і красиво, усвідомлення кожним того, що він бере участь у процесі виконання, і що пісня, проспівана хором чи ансамблем, звучить виразніше і яскравіше, ніж якщо б він заспівав її один, має колосальний вплив на юних співаків. Через вокальну діяльність відбувається прилучення дитини до музичної культури, а колективний спів - це прекрасне психологічне, моральне і естетичне середовище для формування кращих людських якостей. У шкільних вокальних гуртках діти набувають навичок виконавства, що дозволяє їм творчо проявити себе у житті.

Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна рада

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра дошкільної та шкільної освіти

Український документальний та науково-популярний кінематограф

Екзаменаційна письмова  робота

слухача курсів вчителів

музичного мистецтва,художньої культури та інтегрованого курсу « Мистецтво» (11.01.–15.01.2016.– н.с.,

22.02.–24.02.2016.– е.с.),

вчителя музичного мистецтва та художньої культури

ЗОШ № 10 м. Ромни

Жили Ганни Олександрівни

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри дошкільної та шкільної освіти

Бубнова Ірина Семенівна

Суми – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ТА НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОГО КІНО В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1.Актуальність досліджуваної проблеми………………..5

1.2.Історія розвитку українського документального та науково-популярного кіно…………………………………………..8

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ТА НАУКОВО_ПОПУЛЯРНОГО КІНО НА УРОКАХ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

2.1. Основні умови, що визначають ефективність використання

відеоматеріалу………………………………………………………13

2.2. Розробки тематичних занять із застосуванням фрагментів кіно

на уроках……………………………………………………………………..16

ВИСНОВКИ………………………………………………………20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..21

ДОДАТКИ………………………………………………………..23

ВСТУП

У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) зазначається, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Відповідно до цього у Національній доктрині розвитку освіти головними напрямами державної політики у сфері освіти визначена особистісна орієнтація освіти, постійне підвищення якості, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, запровадження освітніх інновацій. У документі підкреслена мета – створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. [1]

У документах нашої країни про освіту значна увага приділяється навчанню і вихованню людини духовної, моральної, творчої, ініціативної, мислячої, здатної самостійно і успішно працювати у непростих умовах сьогодення. Велика роль у формуванні такої людини належить мистецтву. Проблеми виховання засобами мистецтва  розкривали у своїх працях класики вітчизняної педагогіки А.Макаренко, І. Огієнко, Б. Степанишин, В. Сухомлинський. Як стверджує сучасна вітчизняна педагогічна думка (Н. Волошина, Л. Мірошниченко, Л.Масол , С. Ничкало , Г. Веселовська , Г. Онищенко ), саме художня культура, музичне мистецтво плекає високі духовні цінності, почуття прекрасного, патріотизм, гуманізм.

Отже, зростають вимоги до художньої культури, музичного мистецтва як навчальних предметів. Важливе завдання української школи: підвищення ефективності заняття з мистецьких дисциплін. Один із них - використання документального та науково-популярного кіно.

    Зміст освіти в 21 столітті полягає в тому, щоб виростити людину з особливим суверенітетом , вільну і творчу. Сучасна педагогіка працює над тим, щоб зробити учня активним учасником пізнання, здобуття знань, спланувати навчальну ситуацію таким чином, щоб учень, опинившись в ній, зміг проявити свою активність, творчість, самостійно засвоювати певні знання. [6, с.7]

        З огляду на це, основне завдання вчителя - спланувати навчальну ситуацію таким чином, щоб учень, опинившись в ній, зміг проявити свою активність, творчість, самостійно засвоювати певні знання. Справа вчителя - організація творчого освітнього середовища, керівництво самостійною діяльністю учня, надання консультацій, підтримка в ньому цікавості до дослідження навколишнього світу.

Проблема використання на заняттях навчального кіно не нова. Але питання кінофільмів, їх ролі та місця на заняттях з художньої культури, їх функцій, зокрема дидактичних, найбільш доцільну методику їх використання залишаються недослідженими. Вони потребують теоретичних обґрунтувань, експериментальних досліджень і розробки практичних рекомендацій. Отже, актуальність проблеми зумовлюється пошуками нових шляхів інтенсифікації навчального процесу, піднесення якості мистецької освіти, забезпечення нових можливостей для розвитку особистості і водночас відсутністю спеціальних наукових праць з окресленої проблеми.

Обєктом дослідження є навчально-виховний процес на заняттях мистецьких дисциплін у школі.

Предмет дослідження - методика використання документальних та науково-популярних фільмів у процесі вивчення музичного мистецтва та художньої культури в школі.

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні та розробці системи використання кіно на заняттях для підвищення якості навчання, розвитку і виховання школярів.

Досягнення мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

·        здійснити теоретичний аналіз проблеми документального та нуковопо-пулярного кіно;

·        опрацювати досвід роботи мистецтвознавців із досліджуваної проблеми;

·        довести значущість використання кіно на уроках мистецьких дисциплін;

·        запропонувати методику використання українського документального та науково-популярного кінематографу в навчально-виховному процесі.

Джерелами аналізу дослідження стала література з питань педагогіки, психології, кіно- і театрознавства, теорії і методики художньої культури, з дидактики і методики використання аудіовізуальних засобів у навчальному процесі, навчальні програми.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні низки тематичних занять. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчально-виховному процесі шкіл.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ТА НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОГО КІНО В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1.Актуальність досліджуваної проблеми

Сучасна система навчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «вміння». Це підштовхує педагога до використання в основному пасивних методів навчання. Учень звикає до відведеної йому пасивної ролі, стає слухняним виконавцем, безініціативним, позбавленим можливості творити. У середньовіччі використання пасивних методик було виправдане. Учитель міг передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у якійсь вузькій галузі знань. До того ж численні факти містяться в пам’яті комп’ютера. Учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти знайти потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й обстоювати особисту думку. 

Ознайомлення учнів з українськими документальними та науково-популярними фільмами надає можливість вчителю зробити свої уроки більш цікавими, насиченими і продуктивними. Демонстрування відеоматеріалів викликає інтерес учнів, виникає досить стійка мимовільна увага, що обумовлена яскравістю, динамічністю, розмірами та контрастністю зображення, звуковим супроводом тощо. Саме цим пояснюється міцне запам’ятовування учнями окремих, найбільш яскравих, емоційно насичених кадрів. Утворюються передумови до формування чітких уявлень, свідомого та глибокого засвоєння знань.

Документальним називається фільм, заснований на зніманні реальних подій, осіб. Реконструкції справжніх подій не належать до документального кіно. Ще одна категорія фільмів, що належить до документального кіно, - це освітні (навчальні) фільми, призначені для показу в школах та інших навчальних закладах. Перші документальні фільми було знято ще на етапі зародження кінематографа. Темою для них найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, наукові факти й гіпотези, а також відомі особистості й товариства. Документальне кіно посідає чільне місце у світовому кіномистецтві. Багато сучасних кінознавців і кінокритиків із сумнівом ставляться до терміна «документальне кіно»: на думку багатьох режисерів, будь-яка людина, побачивши камеру, тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — як наслідок, кінофільм стає певною мірою постановочним. Багато експертів узагалі заперечують документальне кіно як таке, уважаючи його лише піджанром художнього (ігрового) кіно. Справжніми документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, що від початку до кінця знято прихованою камерою. Таке кіно вони називають істинно документальним. [11]

Документальний кінематограф справедливо називають «кінолітописом». За його творами наступні покоління будуть знайомитися із життям сьогодення, складатимуть враження про визначні історичні події та видатних осіб нашого часу. Протягом століття документальне кіно в Україні порушувало широке коло тем, актуальних і цікавих для свого часу. Талановиті режисери створили чимало високохудожніх фільмів, у яких розповіли про творчий шлях і багатий духовний світ видатних українських письменників, науковців, народних митців, показали життя свого народу у його щасливі й трагічні часи.

Майстерність документального жанру – в здатності зацікавлювати, спонукати до роздумів над питаннями історичного характеру, соціально значущих проблем сучасності.

          Не зважаючи на першу асоціацію з власне «документом», хроніко-документальне, а тим більше науково-популярне кіно завжди є авторським. Авторськість – в побудові відеоряду, засобів реконструкції давно минулих подій, поєднанні інформативності та образності. «…часом несподіваність у трактовці матеріалу нівелювала межу між ігровим та документальним кінематографом, адже не завжди було ясно, що на екрані: хронікально знята подія або постановочний кадр… Адже тільки-но вмикається кінокамера, починає утворюватися "інша реальність", повновладним господарем якої є автор. Його втручання у фактаж дійсності проявляється насамперед у відборі та компонуванні матеріалу, способах його подання (плановість, точки й ракурси зйомки, монтажний ритм тощо)» [3, с. 24]. Документальний фільм дозволяє відчути не лише «присутність» автора, а й відстежити колективно значущі процеси, що потребують уваги.

         Підйом українського документального кіно відбувся в період «перебудови». Звільнення мистецтва від тиску ідеологічної цензури радянських часів сприяло зрушенню процесів національної самоідентифікації. Сьогодні мистецтво кінематографії – це потреба в презентації себе в духовній культурі сучасного світу: пошук місця українського в кінематографії світу, визначення тих рис, за якими наше кіно пізнається, аналіз сприйняття українцями стрічок свого виробництва та того, як сприймають українське кіно за кордоном. Є іноземні кінострічки про Україну – як нас бачать інші країни (ми очима інших). Прикладом може бути фільм Єжи Гофмана «Україна. Становлення нації» (2008), в якому західному суспільству запропоновано розгорнутий образ минулого й сучасного України. Кіно виступає не лише як інструмент соціалізації, а й осмислення власної національної самобутності та унікальності, що можна позначити як пошук свого «національного обличчя»

       Йдучи шляхом пошуків, прагнучи до глибини, точності й дохідливості, документальний та науково-популярний кінематограф України відіграє вагому роль у справі освіти і формуванні національної свідомості.

1.2.Історія розвитку українського документального та науково-популярного кіно

     Перші документальні фільми було ще знято на етапі зародження кінематографа. «Людина з кіноапаратом» — німий експериментальний кінофільм Дзиґи Вертова 1929 року, один із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду.

Фільм знято як хроніку одного дня з життя великого міста, зафіксовану кінокамерою-кінооком. Задум стрічки належить оператору Михайлу Кауфману, який запропонував Дзигі Вертову створити «щоденник кінооператора» (цей фільм став останнім спільним проектом талановитого творчого тандему).

У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу» («Ентузіазм»). У цьому фільмі він зробив те, що у 60-ті стало називатися "конкретною музикою", що використовує реальні життєві та промислові шуми як складову частину музичного образу. Кіногрупа Вертова не лише записала справжні шуми та звуки, вона вперше здійснила серію синхронних зйомок - одночасну зйомку зображення із записом звуку. Він прагнув до того, щоб його фільми були не озвученими, а звуковими. 

Цей фільм проклав дорогу на екран хронікальним звукам, організованим у симфонію. Німецькі газети писали про цілісність художньої композиції "Ентузіазму". Композитор Ганс Ейслер вважав, що не лише режисери - всі музиканти світу можуть вчитися за ним, тому що "Ентузіазм" найгеніальніше з того, що нам надало звукове кіно". Залишив свій захоплений відгук і Чарлі Чаплін: "Я ніколи не міг собі уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, щоб вони здавалися прекрасними. Я рахую "Ентузіазм" як одну з най- хвилюючих симфоній, яку я коли-небудь чув. Містер Дзига Вертов - музикант. Професори повинні у нього вчитися, а не сперечатися з ним". 

      Про Вертова словами Вертова: «Я – кінооко. Я – око механічне. Я – машина, що показує світ таким, яким тільки я зможу його побачити. Я звільняю себе від нерухомості людської, я в безперервному русі, я наближаюся й віддаляюся від предметів, я підлажу під них, я рухаюся з мордою коня, що біжить, я врізаюся на повному ходу у натовп, я біжу перед солдатами, що біжать, я перекидаюся на спину, я піднімаюся разом із аеропланом, я падаю та злітаю разом із падаючими та злітаючими тілами..». [7, с.98]

Також заслуговує на увагу творчість українського кінооператора – Олександра Івановича Вертелецького.

       З 1962 по 2004 роки працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів. За 43 роки роботи на студії він пройшов великий творчий шлях від освітлювача до відомого українського кінооператора. Володіючи широким діапазоном кінооператорської майстерності, від подієвих репортажних документальних зйомок до поетичної образної кінопубліцистики, ним було знято на студії Укркінохроніка понад ста документальних фільмів та кінонарисів різної соціальної тематики, багато з яких були відзначені призами та дипломами на різних міжнародних та інших кінофестивалях.

         Широке визнання отримали фільми: “Розкажи про себе поле”, “Енергійна людина”, ”Степан Васильченко”, “Зійшов солдат на п'єдестал”, “Школа в Сахнівці”, “Літо з осінню стрічається”, “Сільський оркестр”, “Слово після страти”, “Ми з України!”, “Петро Шелест, роздуми та люди”, “Ой на горі калина”, “Хресна дорога”, “Богдан Хмельницький” та багато інших.

        Художньо-публіцистичні фільми, “Солдатські вдови” та “Я вбитий в Сталінград”, які були зняті разом з режисером Володимиром Артеменко, стали яскравим явищем у Світовому документальному кінематографі. Ці фільми у 1984 році були відзначені Премією Національної Спілки журналістів України.

        Документальний фільм “Солдатські вдови” отримав Головний приз на Всесоюзному кінофестивалі «Молодість-83» та Головний приз на ХVІІ Всесоюзному кінофестивалі в м. Києві ( 1984р.).

        Саме цей фільм - “Солдатські вдови”, став основою одноіменної експозиції у «Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» у м.Києві. Фінальний кадр цього фільму, колективний портрет - 268 солдатських вдів села Мельники, Черкаської області, став тематичним центром усієї музейної експозиції.

        У 2003 році документальний фільм «Солдатські вдови» номінований ЮНЕСКО в числі 100 найкращих фільмів ХХ століття.  Після зйомок фільму «Богдан Хмельницький», у 1996 році, коли почався фінансовий занепад Української кінематографії, Олександр Вертелецький особисто створює відеостудію при громадській організації та починає знімати авторські фільми. Як режисер-оператор створює документальні фільми про патріотичну діяльність різних громадських організацій та рухів.

       У 1999 році «Золоту медаль Люм’єрів” здобув документальний фільм О. Саніна «Гріх», знятий оператором С. Михальчуком. [3, с. 102]

«Хто не знає свого минулого, той не гідний свого майбутнього» — ці слова видатного українського поета Максима Рильського можуть бути епіграфом до унікального кіноциклу «Невідома Україна», що була створена Національною кінематекою України. Був проведений кропіткий пошук в архівах, фондах наукових бібліотеках, приватних зібраннях. Знайдено дуже рідкісні документи, збережені українською діаспорою та істориками багатьох країн світу. Уважний аналіз і порівняння даних дали змогу авторам поставити кожний фільм циклу на міцний фундамент незаперечних фактів. 

«Невідома Україна» — цикл документальних фільмів, що охоплює майже всю історію України від неоліту до прийняття незалежності. Цикл яскраво, переконливо і дохідливо подає відзняту кіномонографію з історії України. Вона однаково цікава і школяру, і пересічному глядачеві, і професійним історикам.

 108 фільмів загально-історичного циклу, від Стародавніх часів → Козаччини → Центральної Ради → до проголошення незалежності України, доповнюють три тематичні програми:

(12 фільмів) “Золоте стремено” – історія української армії,

(12 фільмів) “Лікарська справа в Україні” – історія медицини, 

(8 фільмів) “Як судились колись в Україні” – етюди з історії права. [9]

Історія України, центральноєвропейської держави, важлива і невід’ємна частина світової історії. Не лише українцям, а і кожній культурній людині у світі,  адресована ця робота

Науково-популярний фільм — жанр (вид) кінодокументалістики, завданням якого є оприлюднити наукові відомості, факти і результати досліджень, описати на рівні загальних понять (тобто «популярною мовою») наукові гіпотези, ідеї, відкриття, погляди, може стосуватися як вже добре вивчених питань, так і тих, що перебувають у процесі розробки. Таким чином науково-популярні фільми також популяризують (пропагують) глядачам по суті і сам науковий метод для сприйняття навколишньої дійсності.

У 1960–1970 роки науково-популярне кіно широко послуговувалося матеріалом, який дозволяв відтворити процес наукового пізнання як драматичний, такий, що викликав глибоке глядацьке зацікавлення. В Україні науково-технічна пропаганда набула популярності у 1920 роки. Для цього використовували спеціально обладнані агітаційні поїзди. Наукові, технічні, культурно-освітні стрічки нерідко об’єднували визначенням «культурфільм». Доступності стрічок сприяло залучення мультиплікаційних прийомів, засобів мальованого фільму. З часом усе активніше до створення культурфільмів залучалися вчені різних галузей. До роботи над ними зверталися і режисери ігрового кіно

Під час Другої Світової війни Г.Грічер-Черіковер, П. Долина, А. Кордюм основну увагу приділяли створенню кінокартин оборонної тематики . У середині 1960-х років. відбувся розквіт науково-популярного кінематографа. Зріс освітній, інтелектуальний рівень масового глядача, у сфері наукових знань посилився інтерес до гуманітарної проблематики, зокрема резервів людської психіки. ).

Значному розвитку науково-популярного. кінематографа в Україні сприяв режисер Ф. Соболєв, у творчості якого переважали три змістовні. плани: розкриття форм і способів передання інформації («Мова тварин», 1967, «Чи думають тварини?», 1970), механізми її витворення і засвоєння при залученні прихованих можливостей людського організму («Сім кроків за горизонт», 1968, «Дерзайте, ви талановиті!», 1979, «Коли зникають бар’єри», 1980), форми збереження і відтворення пам’яті або механізми функціонування культури («Біля джерел людства», 1976). [3, с.62] Серед стрічок, які змінили звичні уявлення про роль і місце кіно у формуванні філософії культури, виробленні орієнтирів суспільного розвитку – «Індійські йоги. Хто вони?» (1970), «В. М. Глушков, кібернетик» (1980; режисер А. Серебреников), «Микола Амосов» (1971, режисер Т. Золоєв), «Наближення до істини» (1972), «Наступ на рак» (1974; обидві – режисер В. Підпалий), «Подряпина на льоду» (1982), «Зірка Вавилова» (1984; режисер А. Борсюк), «Контакти» (1976), «Дев’ять років з екстрасенсами» (1989; режисер В. Олендер). У 1993 вітчизняними режисерами створено цикли кінокартин на теми історії українського кіно, культури, виготовлені на студіях «Контакт», «Кінематографіст»(Київ), низці телевізійних каналів. Це цикли «Обрані часом» (1996–2007, 54 фільми, студія «Контакт»), «Червоний ренесанс» (2004, студія РІА «ЯНКО»), «Непрощені» (студія «Контакт», телеканал «Студія “1+1”»; режисер В. Шкурін, О. Фролов, 6 серій), «Собор на крові» (режисер І. Кобрин, 10 серій, телекомпанія «Телекон», телеканал «Студія “1+1”», 2007) З’явилися історично.-пізнавальні стрічки (кінотрилогія «Я камінь з Божої пращі», 1996–2000, режисер

А. Микульський, «Загадка Норильського повстання», 2006, режисер М. Ткачук), науково-пізнавальні кінокартини про Голодомор («Живі», 2008, режисер

С. Буковський). Укроїнській тематиці присвятили науково-популярні фільми

Є. Любач («Важке братерство», 1998) і Є. Гоффман («Україна. Становлення нації», 2008). [14]

Успіх документального та науково-популярного фільму залежить як від професійної майстерності режисерів, так і від соціально очікуваних тем, проблем, що є актуальними. Провокуючим кіно про сучасну Україну є проект «Україно, Goodbye!» Володимира Тихого, що розповідає про причини, які змушують людей мігрувати за кордон. Цей проект – компіляція з 30 короткометражок про життя українців, пошук глибинних причин масової міграції за кордон. Це другий проект автора, після роботи «Мудаки Арабески». Унікальний телевізійний дослідницький проект «Код нації» (власного виробництва телеканалу «Україна» – це масштабне дослідження цінностей, ментальності українців. Глобальні питання, що ставить проект, торкаються того, що ж таке нація, українська нація зокрема, і хто такі українці, в чому наша особливість та унікальність.

Сьогодні вітчизняні телеканали надають активну підтримку документальним проектам, налагоджують їх показ та навіть власне виробництво – створюють власні документальні проекти, висвітлюють найбільш актуальні теми, створюють цілі кіноцикли. Пріоритети українського документального кіно – в реалізації інформативної, аксіологічної, соціологізуючої функції. Йдеться насамперед про формування інформаційних потоків, скерованих на формування національної ідентичності, невирішених соціальних проблем, духовних аспектів буття українців.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО КІНО НА УРОКАХ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

2.1. Основні умови, що визначають ефективність використання

відеоматеріалу

«Педагог має подбати про те, щоб якомога більше органів чуття: око, вухо, голос, чуття мускульних рухів і навіть, якщо можливо, нюх та смак взяли участь

у акті запам’ятовування…За такого дружного сприяння всіх органів в акті засвоєння ви переможете найлінивішу пам’ять».(К. Ушинський)

    Кіно, так само як інші дидактичні матеріали є важливим засобом, доброю підмогою в роботі вчителя, особливо дійовим завдяки його візуальній наглядності. Недаремно кажуть: « Краще раз побачити, чим сто разів почути». Ці засоби дозволяють розвивати такі важливі компетенції:

·        виокремлювати головне в інформаційному повідомленні, відокремлювати його від «білого шуму»;

·        розуміти цілі комунікації, спрямованість інформаційного потоку;

·        розуміти завдання в різних формулюваннях і контекстах;

·        аргументувати власні висловлювання;

·        сприймати альтернативні точки зору і висловлювати обгрунтовані аргументи «за» і «проти» кожної з них;

·        знаходити помилки в інформації та вносити пропозиції щодо їх виправлення;

·        знаходити необхідну інформацію в різних джерелах;

·        систематизувати запропоновану чи самостійно підібрану інформацію за заданими ознаками;

·        збирати і систематизувати тривалий час (чверть, навчальний півріччя або інший відрізок часу) тематичну інформацію;

·        складати план інформаційного повідомлення, пропонувати форму його викладу, адекватну змісту;

·        трансформувати інформацію, видозмінюючи її обсяг, форму, знакову систему, носій , виходячи з цілей комунікативної взаємодії та особливостей аудиторії, для якої вона призначена.

Використовувати фрагменти можна у різні моменти уроку:

1.     На початку: для актуалізації, мотивації,постановки проблеми.

2.     Як форма перевірки домашнього завдання.

3.     У ході вивчення нового матеріалу: пошук необхідної інформації, вирішення проблем.

4.     Як форма вивчення біографії митця.

5.     У кінці заняття – для закріплення отриманих знань.

6.     На узагальнених уроках.

Використанню відеоматеріалів передує підготовча робота, яка включає такі етапи:

·        Підготовка відео для використання на уроці.

·        Складання питань, завдань для самостійної роботи учнів.

·        Розробка й проведення окремих занять.

Результативність роботи учнів з такими відеоматеріалами збільшується, коли є опора на знання, вміння, навички, отримані у ході вивчення даної теми на уроках літератури, історії, художньої культури, музичного мистецтва.

Головні вимоги що до використання документальних та науково-популярних фільмів на уроках:

Відеозапис треба ввести в зміст своєї роботи, пояснити дітям, що вони повинні усвідомити в процесі перегляду. Після закінчення демонстрації слід дізнатися, як клас сприйняв зміст відеозапису (про що він і як він пов'язаний із завданням?), тобто чи досягнута мета показу. А далі потрібно обов'язково пов'язати зміст відеозапису з тією подальшою роботою, яку  організуєте в класі. Іншими словами, відеозапис не повинен бути ізольованим моментом уроку (показ заради показу). Його зміст повинен працювати на мету уроку. 

  Відеозаписи діти не просто дивляться, вони їх повинні аналізувати. Завдання до відеоматеріалів  можуть бути найрізноманітнішими.

 Основні умови, що визначають ефективність використання відеоматеріалу:

·        навчальний відеоматеріал повинен бути зрозумілим, доступним, цікавим дітям, відповідати віковим особливостям школярів;

·        розумне дозування відеоматеріалу;

·        для досягнення педагогічного ефекту використовувати відеоматеріал в медіаосвітніх цілях треба систематично, протягом усього року, так як систематичність у використанні відеоматеріалів створює додаткові умови для збагачення особистості кожного учня;

·        пред'явлення екранного зображення на уроці повинно сприйматися дітьми не як розвага, а як матеріал для вдумливої, серйозної аналітичної роботи.

Типи уроків з використанням відеоматеріалів:

-         уроки пояснення нового матеріалу в діалоговому режимі

-         урок-лекція

-         урок-узагальнення

-         урок-наукова конференція

-         інтегрований урок

-         урок-презентація

-         урок-екскурсія

-         урок-дискусія.

2.2. Розробки тематичних занять із застосуванням фрагментів кіно

на уроках

10 клас, тема: «Художня культура козацької доби».

Щоб глибше висвітлити образ українського козацтва, їх героїзм, відвагу, любов до України, розширити світогляд учнів, дослідити героїчне минуле нашої країни, на початку уроку демонструється фрагмент документального фільму «Українське відродження. Козаки», або документальний фільм «Вільне козацтво», режисера Олександра Рябокриса. [15] Учні зацікавлені, тому що «наживо» побачили козлі йде ба:

·        Якими ми побачили козаків?

·        Яку зброю мали козаки?

·        Які правила бою ви побачили?

·        Який одяг носили козаки?

·        -Чим займалися козаки в мирний час?

·        Який епізод фільму найбільше вразив?

Після бесіди переходимо до вивчення нової теми, використовуючи підручник, презентації та інші засоби.

З метою національно-патріотичного виховання на уроках художньої культури доцільно використовувати 15-хвилинні документальні фільми з серії «Невідома Україна», « Золота підкова».

5 клас, музичне мистецтво, тема: «Народна музика», 10 клас , художня культура, тема:«Народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні»

Щоб поглибити знання учнів про українську  календарно-обрядову поезію, познайомити з її різновидами, визначити роль і місце пісні в житті народу; навчити розуміти магічну силу обрядових пісень наших предків, з виховною метою, добре буде переглянути фрагменти документальних фільмів:

·          «Жнива»

·         «Свято Вільхи»

·         «Косарський обряд»

·         «Зелені свята»

·         «Сонцеворот»

·         «З Великоднем!»

·         «Великдень в давній Україні Колесом над червоним поясом"

·         «Від Стрітеня до Великого посту»

·         «Галицькі посиденьки»

·         «Стрітенські забави»

·         «Останні зимові свята українців»

·         «Христос Рождається»

·         «Від Андрія до Різдва»

·         « Різдво»

    «Різдво». Це унікальний документальний фільм з елементами ігрового кіно. Режисер Олена Каретник вперше поєднала документальну розповідь з грою акторів. Таким чином глядач бачить історію Різдва не лише на іконах, а й через живу дію, яку на екрані втілюють артисти. Фільм «Різдво» знімався на Святій Землі, в Італії та в Україні, зокрема, в Карпатах. У стрічці можна побачити, як святкують народження Христа у Ватикані та Києві, почути, як співають різдвяних пісень в італійській родині та як колядують на Верховині. Фільм дає змогу кожному відчути єдність у Христі. Питання єдності українців сьогодні дуже актуальне.

Бесіда після перегляду фільму « Різдво»:

·        Про що розповідає фільм « Різдво»?

·        Які традиції святкування Різдва відображені у картині?

·        У чому схожість і відмінність святкування Різдва в Італії та на Україні?

·        Як правильно поводитися на свято Різдва?

·        Які емоції та почуття виникають при перегляді фільму?

Художня культура, 9, 10 класи, тема «Декоративно-ужиткове мистецтво». Для сприйняття самобутньої української культури, відродження народних традицій, для глибшого розуміння декоративно-ужиткового мистецтва, виховання любові до національної художньої спадщини, переглядаємо фрагменти науково-популярних фільмів:

·          Джерела народних ремесел "Вишивальниця"

·         Джерела народних ремесел "Різьбяр"

·         Джерела народних ремесел "Ткачі".

При вивченні творчості Тараса Григоровича Шевченка, художня культура,10 клас. З метою розширення знань учнів про поета, невідомих бібліографічних фактів, ширшого знайомства з багатою мистецькою спадщиною Кобзаря, виховання почуття патріотизму, активної громадянської позиції, доцільно переглянути фрагменти фільму « Мій Шевченко», режисера Юрія Макарова.

Запитання, після перегляду:

- Які були умови життя сім’ї Т. Г. Шевченка?

- Чим захоплювався Тарас?

- Хто був його першим учителем малювання?

- Зустріч із ким відіграла велику роль у житті Тараса Шевченка?

- Якими творами Т. Г.Шевченко привернув до себе увагу письменників та художників Петербурга? 

- Які картини митця вас захоплюють?

- Які факти з життя вас вразили?

8 клас музичне мистецтво, тема: «Майстри української естрадної пісні», 10 клас українська художня культура, тема : «Ігрове кіно . Творчий портрет Івана Миколайчука». Щоб детальніше ознайомити учнів з біографією українського кіноактора, сценариста, режисера, композитора, співака, його самобутнім талантом, зацікавити творчістю Івана Миколайчука, доцільно переглянути документальний фільм режисера Анатолія Сирих «Посвята. Іван Миколайчук». 

Бесіда, після перегляду фільму:

-Що нового ви дізнались про життя та творчість Івана Миколайчука?

-Яким ви побачили актора?

-Які факти з життя митця вас найбільше вразили?

-Чи пізнав би Іван Миколайчук сьогодні свою Батьківщину?

10 клас, тема: «М.Лисенко-основоположник національної композиторської школи в Україні».

Для поглиблення й узагальнення знаннь учнів про творчість Миколи Віталійовича Лисенка, розкриття значення творчості митця як основоположника національної композиторської школи, ознайомлення з концертною та виконавською діяльністю, педагогічною й етнографічною спадщиною, дослідження умов формування  світогляду та музикального таланту композитора,  розитку образно-асоціативного мислення учнів, здатності до сприймання та аналізу музичної творчості, виховання інтересу до національної класичної музики, доцільно включити до уроку новий український документальний фільм «Дворянин Микола Лисенко», режисера Іванки Чередниченко.

Бесіда:

·        Які факти з біографії Миколи Лисенка ви почули вперше?

·        Що вас здивувало?

·        Яким показує митця режисер?

·        Які твори композитора ми побачили й почули?

·        Чим саме вам сподобався цей фільм?

Потім переходимо до вивчення теми. Коли йде розмова про опери композитора, знову переглядаємо кадри фільму , в яких йде мова про оперну творчість. Аналізуємо її.

10 клас, тема: «Палацово-паркові комплекси».

Щоб показати зв`язок архітектури з навколишнім середовищем, ознайомити учнів з історичними стилями саду, розкрити особливе ставлення до природи, поєднати фактори споглядання й пізнання природного та рукотворного з врахуванням національного характеру, розвивати художньо-образне мислення, окомір, розвивати художні смаки, вміння сприймати та відчувати красу, залучити дітей до вивчення української культурної спадщини, включаємо перегляд циклу документальних фільмів: «Вихідні по-українські» . До циклу входять фільми : «Качанівка», « Кам’янець-Подільський»,  « Парк Феофанія»та інші; документальний фільм режисера Лариси Гриненко «Шарівський парк».

Віртуальні подорожі до парків, музеїв дозволяють учням відчути колорит епохи, зіткнутися зі старовиною, відчути себе у ролі дослідників. Більшість музеїв, історичних міст швидко відреагували на тенденції в розвитку електронних засобів масової інформації та медіа-технологій, вдало інтегрувавши візуальні засоби у традиційну музейну практику, пропонуючи сьогодні відвідувачам сайтів  здійснити віртуальну екскурсію.

ВИСНОВКИ

У ході дослідження, було зроблено такі висновки:

1.     Здійснено теоретичний аналіз проблеми використання аудіовізуальних засобів навчання. Зокрема українського документального та науково-популярного кіно на уроках художньо-естетичного циклу.

2.     Вивчено та узагальнено досвід роботи мистецтвознавців із досліджуваної проблеми.

3.     Доведено значущість використання документального та науково популярного кіно на заняттях художньої культури та музичного мистецтва. Кінофільми, ставши ефектним і ефективним сучасним засобом навчання на уроках художньо–естетичного циклу, переконують, що, по-перше, високопрофесійне цікаве українське кіно - це реальність, по-друге, у порівняно великої частини школярів та їхніх батьків є потреба переглянути такі фільми у позааудиторний час. Навчальні фільми роблять заняття художньої культури інтелектуальними, привабливими, емоційними, неповторними.

4.     У роботі запропоновано, методи і прийоми роботи з фрагментами кіно, які допомагають становленню дослідника, творця вітчизняної культури. Розроблено низку тематичних занять.

    Звичайно, для того щоб документальний чи науково-популярний фільм використав свій дидактичний матеріал, потрібна направляюча-редактуюча рука й думка вчителя.Тому що саме вчитель ставить задачу, у рішенні якої повинен допомогти представлений для показу фільм, саме вчитель планує й передбачає очікувані результати від перегляду фільму.

Матеріали дослідження можуть бути використані у навчально-виховному процесі шкіл.

«Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле – щоб перед ними постало питання, - писав В.О. Сухомлинський. - Якщо вам удалося цього досягти, маєте половину успіху. Адже запитання збуджують бажання знати.»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993.- № 44-46.

2.ГреченкоВ.,Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. К. : Літера ЛТД, - 464с.

3. Зубавіна І. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті / І.Б.

Зубавіна / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. – К.:ФЕНІКС, 2007. – 296 с.

4. Кондратьєва М. Документальна стилістика початку ХХІ / М. Кондратьєва //

Сучасне мистецтво: Наук. зб. – ІПСМ АМУ. – К., 2004. – Вип. І. – С. 247–254.

5. Кондратова Л. Г. Художня культура. 10 клас : метод. посіб. /

Л. Г. Кондратова. – Х. : Основа, 2010. – 208 с.

6. Масол Л. М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика /

Л. М. Масол. АПН України, Ін-т пробл. виховання. – К. : Промінь, 2009. –431 с.

7. Новосельцева Н. Історія українського кіномистецтва.- К.Либідь,1996.– 175 с.

8. Пометун О. Формування критичного мислення учнів на уроках з курсу

за вибором „Права людини” / Олена Пометун // Історія в школах України. –

2008. – № 9. – С. 5 – 7.

9. Марченко С. Історія як зображення: матеріал та образ. Аспекти

кінотворення історії України / Сергій Марченко [Електронний ресурс] – Режим

доступу: http://www.telekritika.ua/daidzhest/2008-12-13/42639

10. Марченко С. Історико-пізнавальне кіно як феномен незалежної України. На

матеріалі серіалу «Невідома Україна» та інших науково-пізнавальних

кіноінтерпретацій історії / С. Марченко // Українське кіно від 1960-х до сьогодні.

Проблема виживання. Зб. ст. / Упоряд. Л. Брюховецька. ‒ К.: Видавництво «Задруга», 2010. ‒ С. 191-208.

11. Марченко С. Historia Sacra Чи Historia Profana? Аспекти відображення

історичного матеріалу в пізнавальному кіно / Сергій Марченко [Електронний ресурс]

– Режим доступу: http://ktm.ukma.kiev.ua/2002/4/historia.htm

12. Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.docudays.org.ua

13. Філатов А. Копилова К. Кінематограф – це найпростіший шлях до душі людини / Антон Філатов // Українська культура. – 2013. – № 6. – С. 53-55.

Інтернет джерела

14. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6928

15.vilne.kozatstvo.(2009).SATRip.ukr.film2.avi

Характеристики музичного твору

•БАДЬОРА – жвава, бравурна, сяюча, завзята, променмста, моторна, розважальна.

•ГЕРОЇЧНА – могутня, заклична, мужня, сильна, стійка, незламна, богатирська.

•ЕНЕРГІЙНА – стрімка, швидка, активна, нетерпляча, прудка.

•РЕВОЛЮЦІЙНА – оптимістична, життєрадісна, волелюбна, сувора, гнівна, непохитна.

•ПРИСТРАСНА – запальна, невгамовна, насичена, кипуча, буйна, бурхлива, нестримана.

•ВОЛЬОВА – рішуча, напориста, настирлива, розмашиста, незалежна, переконлива, впевнена.

•ВЕЛИЧНА – тріумфальна, помпезна, безмежна, піднесена, урочиста, вітальна.

•РАДІСНА – святкова, грайлива, весела, дзвінка,співуча, іскриста, захоплива.

•ЖАРТІВЛИВА – грайлива, незграбна, віртлява, пустотлива, насмішкувата, кумедна, легковажна

•ГРІЗНА – гнівна, розлючена,зла, тверда,владна,невпинна.

•ВАЖКА – напружена, різка, масивна, невідступна, немилосердна.

•СХВИЛЬОВАНА – збуджена, бентежна, тривожна, насторожена, неспокійна, поривчаста.

•ТРАГІЧНА – траурна, страшна, невтішна, вмираюча, скорботна, зловісна.

ЛІРИЧНА – чарівна, зворушлива, співуча, задушевна, замріяна, інтимна, сентиментальна.

•НІЖНА – приємна, тиха, м’яка, легка, слабка, наївна, приваблива, трепетна.

•ПОЕТИЧНА – задумлива, мрійлива, зворушлива, скромна, благородна, духовна.

•ГРАЦІОЗНА – елегантна, витончена, делікатна, капризна, вишукана, тендітна, вередлива.

•ЛАСКАВА – лагідна, пестлива, сердечна, тепла, мила.

•ТАЄМНА – фантастична, космічна, магічна, інтригуюча, загадкова.

МЕЛОДІЇ 
Плавна, протяжна, проста,спокійно-стримана, приємна, співуча, легка, чиста, прониклива, трепетна, задушевна, задумлива, загадкова, лукава, енергійна, стрімка, граціозна, поривчаста, пристрасна, смілива, рішуча, вольова, бурхлива, романтична, полум’яна.

РИТМУ 
Рівномірний, чіткий, виразний, впевнений, стриманий, твердий, непокірний, пружний, маршовий, нерівномірний, невиразний, в’язкий, легкий, лінивий, танцювальний, поривчастий.

ТЕМПУ 
Дуже повільний, спокійний, повільний, протяжний, грайливий, невпевнений, помірний, стриманий, чіткий, танцювальний, маршевий,швидкий, стрімкий, впевнений, бурхливий, рухливий.

ДИНАМІКИ 
Тиха, слабка, одноманітна, невиразна, знебарвлена, вгасаюча, заніміла, голосна, наростаюча, виразна, барвиста, могутня, напружена.

ТЕМБРУ 
Яскравий, сліпучий, святковий, дзвінкий, холодний, м’який, приємний, благородний, світлий, прозорий, чистий, темний, глухий, похмурий, соковитий, неприємний, зловісний, холодний, насичений, тривожний, напружений, безбарвний, фантастичний.

РЕГІСТРУ 
Низький, насичений, теплий, густий, приглушений, середній, прозорий, приємний, світлий, високий, дзвінкий, іскристий, яскравий, блискучий